Божественна Комедія: Пекло

Божественна Комедія: Пекло Данте Аліг'єрі

Друковане видання (352 стор.)
Переглянути фрагмент 98 грн.
Книга презентує читачеві найновіший у часі український переклад «Пекла» (першої частини «Божественної Комедії» Данте) пера Максима Стріхи. Головною метою цього перекладу було відійти від певного «академізму» давніших версій: не лише адекватно відтворити зміст і поетичну форму Дантового шедевру, але й дати читачеві уявлення про живу, не охололу ще «магму» щойно витвореної поетом італійської мови — у поєднанні найрізноманітніших стилів (від найвищого й до низького) і часом навіть у певних хибах щодо сьогоднішньої усталеної літературної норми. Водночас ця книга має стати для сучасного читача справжнім путівником у світ великого Данте. Вона містить докладну передмову, присвячену життю й творчості італійського поета, а також — впливу «Божественної Комедії» на розвиток української літератури. А додана до перекладу антологія пов’язаних із постаттю Данте українських віршів, написаних упродовж останніх понад півтораста років, наочно демонструє, що Україна булла і є частиною культурної Європи.

Поділитися

Додаткова інформація

Код товару: 00026

ISBN: 978-617-664-101-8

Рік видання: 2017

Жанр: Поезія

Вікові категорії: Доросла література

Обкладинка: Тверда

Розміри: 20×13 см

Ілюстрації: Кольорові та чорно-білі


Рецензії

         20 вересня 2013  

      Дантове «Пекло»: версія Максима Стріхи

Поява першої частини «Божественної Комедії» в українському перекладі — подія з розряду рідкісних нині великих відкриттів у царині великої літератури. Книга днями отримала італійську відзнаку «Дантівський лавр»

Ця книжка увінчала перекладацьку й дослідницьку працю, яка тривала майже 20 років і була протягом цього часу наскрізним творчим «квестом» для видатного інтелектуала сучасності, справжнього корифея української науки — поета і перекладача поезії та прози, фізика-теоретика і філолога-перекладознавця, публіциста і громадського діяча. Етапами реалізації масштабного дантівського проекту Максима Стріхи стали його книжки «Данте й Україна. Матеріали до бібліографічного покажчика» (К.: УЦКД, 2000), «Здолавши півшляху життя земного: «Божественна Комедія» Данте та її українське відлуння» (К.: Факт, 2001), де вміщено перші 11 пісень «Пекла», публікації окремих пісень у «Сучасності» й «Кур’єрі Кривбасу», монографія «Данте й українська література: досвід рецепції на тлі запізнілого націєтворення» (К.: Критика, 2003), і ось тепер — повний переклад «Пекла», який днями побачив світ у львівському видавництві «Астролябія».

Стріха підійшов до амбітного завдання дати власний український переклад «Божественної Комедії» одразу в кількох іпостасях. По-перше, як перекладач, учень визначного майстра перекладацької справи Григорія Кочура і загалом спадкоємець неокласичної традиції поетичного перекладу. По-друге, як перекладознавець — обґрунтовуючи у блискучій передмові власні перекладацькі принципи й водночас з’ясовуючи фахові настанови своїх попередників. По-третє, як історик літератури — знайомлячи свого читача з життєписом Данте й сюжетом і формальними особливостями «Божественної Комедії», а також з її рецепцією в Україні та світі. По-четверте, як коментатор Данте — супроводячи кожну пісню ѓрунтовними й цікаво написаними примітками (і при тому не оминаючи нагоди вже як фізик оцінити обізнаність Данте в царині астрономії й навіть його передбачення відчуттів пасажира літального пристрою — і це за шість століть до винайдення повітроплавання!). Нарешті, Стріха постає тут як упорядник поетичних антологій — колекціонер поетичних артефактів: саме як міні-антології сприймаються вмонтовані у книжку добірки «Хто не знає, Данте, твого горювання...» (Данте Аліг’єрі у творчості українських поетів)» (українська поетична Дантеана в діапазоні від Шевченка до Ірванця) та «Пекло» Данте в різних українських перекладах» (переважно тут зіставляються перші кілька терцин «Пекла» як із повних перекладів Карманського — Рильського і Дроб’язка, так і з фрагментарних версій низки інших перекладачів ХІХ — початку ХХІ стст.). Власне, перша з цих антологічних добірок — ще в неповному вигляді — увійшла свого часу до книжки «Здолавши півшляху життя земного...», що була своєрідним ескізом до взірцевого астролябійського видання «Пекла».

Прибічник неокласичних принципів поетичного перекладу — максимально точної передачі як змісту, так і формальних рис першотвору, досвідчений перекладач класичної та модерної англомовної поезії (а ще французів, поляків, білорусів, росіян Срібного віку), Стріха підійшов до Дантових терцин у всеозброєнні версифікаційної майстерності: він не лише вважає справою принципу перекладати Данте з дотриманням усуціль жіночих рим (із наголосом на передостанньому складі) — як в оригіналі, а й сумлінно вживає рими чоловічі (з наголосом на останньому складі) в тих кількох місцях, де до них звертається сам Данте: ця ритмічна фігура хоч і звучить дещо незвично, однак ще на один крок наближає читача до живої віршової матерії «Божественної Комедії».

Проте «глобальне» завдання перекладача цим не вичерпувалося. У передмові він зазначає:

«Головною метою цього перекладу було не лише адекватно відтворити зміст і поетичну форму Дантового шедевра, але й відійти від певного «академізму» версій Карманського — Рильського та Дроб’язка, бодай натяком показати живу, не охололу ще «магму» щойно витвореної поетом італійської мови — у поєднанні найрізноманітніших стилів (від найвищого й до низького) і часом навіть у певних хибах щодо сьогоднішньої усталеної літературної норми».

І стилістична амплітуда Стрішиного «Пекла» справді вражає! Тут і високий стиль релігійної поезії — як-от у словах Вергілія про Господа і Рай, куди він, супутник Данте в подорожі Пеклом і Чистилищем, уже не зможе його супроводжувати — як неохрещений язичник — і де його провідницею буде Беатріче, «достойніша душа»:

А й тої схочеш досягти оселі,

достойніша душа тебе вестиме:

а я лишитись мушу в цій пустелі,

бо володaр над небесами тими

ані порушників його закону

не прийме, ані тих, що йтимуть з ними.

Ніде його могуть не зна кордону;

а там його твердиня й трон високий:

блаженні, що допущені до трону!

Тут і стиль вульгарної балачки — знову ж таки з вуст Вергілія (!), котрий радить Данте зазирнути вглиб другого рову восьмого пекельного кола, де караються облесники:

Рік вождь мій: «У глибини далечезні

спрямуй свій зір, щоб

роздивитись краще

ті душі карані й недоброчесні;

між них патлате і брудне ледащо

з лайном під нігтями, якими шкіру

роздряпала, не годна анінащо.

Таїда-шльондра то...»

У тій же передмові Стріха наголошує на своєму прагненні заперечити Дантову репутацію «нудного класика», яка негласно закріпилася за ним у масовій свідомості, й продемонструвати, що насправді Данте живий та цікавий. І завдяки «антиакадемічній» настанові перекладача це йому справді вдалося! А крім того, в інтерпретації Стріхи образ Данте оживляють певні глибоко особисті моменти внутрішньої спорідненості автора й перекладача. Про наукові, зокрема астрономічні, аспекти, які знайшли цікаве відображення і в перекладі, і в коментарях, уже було згадано. Далі можна висловити здогад, що провідний архітектонічний прийом, на якому побудовано дві перші частини поеми, — образи двох нерозлучних споглядачів, Вергілія і Данте, учителя й учня, один з яких веде, і показує, і коментує побачене, і підказує, що робити, а другий прямує вслід за ним і ловить його слова, — мав, певно, глибокий відгук у душі перекладача, бо йому самому властиве почуття вдячного учнівства: як уже згадувалось, його літературним учителем був Григорій Кочур, у свою чергу — учень Миколи Зерова, неформального лідера київської неокласичної школи. Великий вплив на Стріху справив і світлої пам’яти Ігор Качуровський, котрий називав своїм літературним учителем Михайла Ореста, молодшого брата Зерова, «шостого неокласика». Безперервний ланцюг неокласичної традиції... Знаменно, що у своїй монографії «Генерика і архітектоніка» Качуровський назвав ще не закінчений Стріхою переклад «Пекла» найкращим серед усіх наявних українських версій.

І ще одна паралель між Данте та його українським перекладачем не може не впасти у вічі. Видатний флорентієць, як відомо, був завзятим учасником політичних протистоянь свого часу — на боці партії білих ґвельфів, прибічників спілки з папським Римом (на противагу ѓібелінам — поборникам Священної Римської імперії, яку намагалися насадити в Італії німецькі цісарі). Як зазначається в передмові перекладача, «нейтральність» у вирі суспільних подій була для Данте морально абсолютно неприйнятною. І політичний темперамент Данте, безперечно, близький Максимові Стрісі, котрий, навіть перебуваючи осторонь міжпартійної боротьби, невтомно викриває у своїх публіцистичних статтях і виступах почварні виразки нинішнього українського суспільства, а зокрема й найвищого політикуму. Разом із Данте він готовий співчувати радше запеклому ѓібелінові Фарінаті дельї Уберті, котрий за життя боровся проти Дантових предків, а нині, зазнаючи посмертної кари в колі шостому, «підніс чоло і випнув груди, // немовби з пекла згорда насміхався», ніж тим «мізерним душам», «що ні ганьби, ні слави // не здобулися на землі зажити», — у Данте вони юрмляться перед межею Пекла, не вдостоєні навіть найлегшої з-поміж пекельних мук...

Високий патріотизм Данте, який витворив єдину Італію як державу єдиної італійської мови, якої за його часів ще не існувало у світі, за всіх часів надихав на боротьбу нації, яка прагнула політичної єдності й визволення з-під чужоземного гніту. Схоже, Максим Стріха недарма так довго працював над своїм перекладом «Пекла» — час для його появи сьогодні як ніколи слушний. І розроблена ним концепція націєтворчої функції перекладу в нашій літературі, схоже, актуалізувалась нині не гірше, як за часів Валуєвського циркуляру та Емського акту. Втім, як вплине його переклад Данте на нашу літературну і політичну ситуацію, покаже час.

А поки що подякуймо перекладачеві, котрий воскресив величні дантівські образи в багряних відсвітах пекельного вогню, і побажаймо йому натхнення для дальшого шляху — терасами гори Чистилища і сферами Раю...

Насамкінець годиться скласти подяку й Олегові Фешовцеві, директорові видавництва «Астролябія», котрий не лише виконував функції організатора видавничої роботи, а й подбав про насичений і добре відкоментований ілюстративний ряд видання, поклавши в його основу «Сієнський кодекс» (1440) з експресивно-наївними готичними мініатюрами, приписуваними пензлю Пріамо делла Кверча.

Олена О’Лір

Газета «День» №169, (2013)



Звучне відлуння Дантових терцин

Чому зроблено спробу ще одного українського перекладу — про це сам же перекладач у ґрунтовній передмові, що впроваджує читача у коло питань, пов'язаних із засвоєнням «Божественної комедії» українською мовою, із дантознавством загалом: «...з'являються і ще з'являтимуться й нові перекладацькі спроби — оскільки Данте безмежний, і завше існуватиме можливість наблизитись до Геніального першотвору новим, ще не второваним шляхом». Згадуємо Горація: «Важко по-своєму сказати те, що стало спільним надбанням». Оте «по-своєму» — і є оригінальність як у писанні, так і в перекладанні.

В чому оригінальність перекладу Максима Стріхи?.. Передусім — у мові. Вона багата й соковита: тут і сміливі новотвори, й потужні, що належать різним стилям, лексичні пласти: — перекладач продовжує подвижницьку працю Миколи Лукаша і Григорія Кочура. Далі — її вільний, позбавлений академізму плин, А водночас — близькість до першотвору, до тієї «безмежності» і бажаної «точності»; є тут «єдність сенсу й звуку», що, власне, й визначає справжню поезію.

Той вільний плин чи подих мови відчутний уже в зачині поеми:

Nel  mezzo del  camin di  nostra vita

Mi ritrovai per una selva oscura,

Che la diritta via era smarrita.


Здолавши  півпуті життя земного,

Я раптом опинився в темній хащі,

Бо втратив правоту шляху прямого.

Гляньмо на цю ж строфу в інтерпретаціях принаймні П. Карманського та Є. Дроб'язка — й відчуємо у новому перекладі той рух уперед, до Дантового слова. Тут — одразу ж динаміка: точно підібране дієслово «здолавши» контрастує з наступним: «я раптом опинився» (рух — і зупинка); точно підібраний іменник із відповідним прикметником («в темній хащі») знову ж увиразнює контраст світла, що у наземному світі, — з темрявою світу підземного. А майстерно відтворена гра слів: правоту шляху прямого (у згаданих перекладах вона, до речі, не відтворена) веде нас до прадавньої «геометрії» моральних засад, що у відомому вислові: «Recta linea est brevissima, recta via est tutissima» (Пряма лінія найкоротша, пряма дорога — найбезпечніша). До того ж у цій строфі перекладу М. Стріхи представлені два синоніми «дороги» (путь, шлях), як і в оригіналі (cammin, via). Останнє нагадує нам латинську сентенцію: «Via est vita» (Життя — це дорога).

Але що таке ота Дантова «безмежність», помітна вже в першій строфі? Данте — це Верґілій. Верґілій — це Гомер. Гомер — це безіменні його попередники, без яких не було б «Іліади» й «Одіссеї». Отож як не пірнаймо — дна сягнути годі. Що таке «точність»? Це не та точність, яка збігається з точкою, крапкою: афористична фраза («поетична формула») відкрита у своїй точності. її точність — це здатність тієї «формули» набувати з часом нових барв, нових сенсів (найкращий приклад — це знамениті Верґілієві «сльози речей» — lасгіmае rerum). Отож відкритість у минуле (Данте — Верґілій — Гомер...) — є такою ж відкритістю і в майбутнє. Ця «точність»  — це увага до деталі, на чому акцентує увагу Максим Віталійович у передмові. Один лише приклад — із першої пісні (2830):

Роі ch'ei posato un росо il corpo lasso

Ripresi via per la piaggia diserta,

Si che'l pie fermo sempre era'l piu  basso.

Дослівно: «Пізніше, коли трохи відпочило втомлене тіло, / Я знову пустився вгору безлюдним схилом / Так, що напружена (випрямлена, непорушна, опорна...) нога (il pie fermo) завжди була нижчою (нижче)»[1]. Поет приглядається, сказати б, до техніки сходження вгору. Хоче, щоб і читач подивувався: щоби ступити вище, треба твердо стояти на тому, що нижче. З конкретного висновуємо абстрактне: Данте — на підґрунті Верґілієвої поетики; Верґілій — Гомерової і т. д. Здавалося б, незначна деталь у наскрізь метафоричній поемі набуває такого ж — переносного — значення. Так, скажімо, в Овідія (про місце на Криті, звідки злітали Дедал з Ікаром): «Пагорб був нижчий од гір, та од: поля рівнинного вищий» (як це: нижчий і вищий — водночас?). Так — у Верґілія: «Випливаємо з порту; землі й міста — відступають» (як це: непорушне відступає, а корабель — наче стоїть?) — мовби підказка через тисячоліття для Коперника, Ґалілея: «Eppur si muove!»...[2] Ті цікавинки у перекладі переважно затираються. Нечітко висловлюється навіть Богдан Лончина у своєму фактично підряднику: «... а нижча та нога стояла завжди твердо».

Можна обговорювати точність і щодо поетичної техніки. Це передусім — вироблена поетами Авґустової доби (Верґілій, Горацій, елегіки) техніка наскрізної гармонії. Скажімо, у зачині третьої пісні «Пекла»:

Per me si va ne la citta dolente,

Per me si va ne I'etterno dolore,

Per me si va tra la perduta gente[3].

Точна й глибока анафора: per me si va ne la... — крізь мене йдуть у... (безособово) перегукується з епіфорою, вже не на звуковому рівні, а радше семантичному (dolente — dolore — perduta gente). Ось тут, яким віртуозом не був би перекладач, — втрати неминучі. Не тільки прислухаймось, а й пригляньмось до оригіналу — до геометрично точної, наче на стрункі колони опертої строфи. Подібної «архітектури» вірша не знайдемо у грецьких поетів. Це, повторимо, — витвір Вер-ґілія і його школи; у Данте — яскраве відлуння цієї поетики...

Мова поезії — це мова образів. До них — особлива увага нашого перекладача. Максим Віталійович акцентує образ, як, наприклад, у шостій терцині: «...вершину / уже то
<


18 березня 2015 

У Держкомтелерадіо визначили переможця премії імені Максима Рильського     

У Держкомтелерадіо під головуванням очільника відомства Олега Наливайка відбулось засідання Комітету із присудження Премії Кабінету Міністрів України імені Максима Рильського, якою щороку відзначаються письменники і поети за переклад українською мовою творів видатних зарубіжних авторів, а також за переклад творів українських класиків та сучасних авторів мовами народів світу.

  Дуже символічно, що напередодні 120-річчя із дня народження великого українського поета та перекладача

Максима Рильського ми визначили переможця премії його імені, - зазначив Голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко. – Ця урядова нагорода має на меті підняти рівень перекладацької літератури. Приємно, що цього року всі чотири автори, висунуті на премію, гідні урядової відзнаки. Це той випадок, коли ми вибирали кращого серед кращих.

Шляхом таємного голосування переможцем одноголосно визначено Максима Стріху за переклад з італійської поеми Данте Аліг’єрі «Божественна комедія. Пекло» (видавництво «Астролябія»).

Максим Віталійовича Стріха – відомий в Україні вчений, громадський діяч. Доктор фізико-математичних наук, президент Українського фізичного товариства, автор близько 150 наукових робіт з фізики, він є також одним із засновників Товариства української мови імені Тараса Шевченка, членом Асоціації українських письменників, Українського ПЕН-центру та Національної спілки письменників України. В літературі Стріха відомий передусім як автор численних перекладів українською мовою творів класичних та сучасних авторів (Данте, Марло, Колрідж, Вайлд, Стівенсон, Кіплінг, Т.С.Еліот, Єйтс, Ж.-М.Ередіа, Мілош, Брюсов, Бунін, Гумільов, Мараї тощо). Його перу також належать чимало літературно-критичних статей і перекладознавчих розвідок.

На здобуття премії Максима Стріху висунув Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського за сучасний переклад «Пекла» - першої частини «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі. Книга містить докладну передмову, де подано життя і творчість великого італійця, а також вплив «Божественної комедії» на розвиток української літератури. У додатках, що вміщені після тексту твору, подано антологію поезій українських поетів ХІХ-ХХ століття, де згадується образ Данте. Книга 2013 року отримала міжнародну відзнаку - італійський «Дантівський лавр».

Члени Комітету із присудження премії відзначили високий рівень робіт, висунутих цього року на премію. Зокрема, крім роботи М. Стріхи, це переклад Андрія Біласа із французької роману Тьєррі Есса «Демон» (видавництво «Тіповіт»), перекладені з англійської Олександром Красюком три романи Стівена Кінга «11/22/63», «Сяйво» та «Доктор Сон» (видавництво «Клуб Сімейного дозвілля») та двомовна німецько-українська антологія Олександри Ковальової «Блакить» (видавництво «Щедра садиба плюс»).

Департамент інформаційної політики

Державний комітет телебачення і радіомовлення України


17 Вересня 2015

Максим Стріха перерахував премію Рильського родині загиблого бійця і евакуйованим науковцям

Перший заступник Голови Держкомтелерадіо Богдан Червак вручив диплом лауреата премії Кабінету Міністрів України імені Максима Рильського Максиму Стрісі за переклад з італійської мови на українську поеми Данте Аліг’єрі «Божественна комедія. Пекло».

Церемонія нагородження відбулася у Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського, де зібралися шанувальники творчості Максима Рильського, студенти, представники громадськості та ЗМІ.

Переклад Максима Стріхи вийшов у видавництві «Астролябія» у 2013 році. Це видання стало наслідком понад 20-річної праці перекладача.

«Треба мати велику відвагу, мужність і талант, щоб взятися за таку титанічну роботу, – зазначив перший заступник Голови Держкомтелерадіо Богдан Червак. – Адже Данте перекладали класики-корифеї – і Леся Українка, й Іван Франко, і Драй-Хмара… Максим Стріха поставив перед собою складне завдання – відійти від певного академізму давнішніх версій і не лише адекватно відтворити зміст і поетичну форму шедевру Данте, але й дати читачеві уявлення про живу, щойно витворену поетом італійську мову. І з цим завданням перекладач справився блискуче. На сьогодні – це найкращий переклад поеми Данте».

Грошову винагороду (10 тисяч грн), Максим Стріха розпорядився перерахувати у Фонд Максима Рильського «Троянди й виноград» для допомоги родині загиблого бійця АТО та у ГО «Українське фізичне товариство» для допомоги науковцям, евакуйованим з Донецької і Луганської області.

Нагадаємо, що премію імені М. Рильського присуджують щороку письменникам і поетам з метою заохочення творчої діяльності у сфері перекладу українською мовою творів видатних зарубіжних авторів, а також за переклад творів українських класиків та сучасних авторів мовами народів світу.

Усі права застережені © Видавництво «Астролябія», 2017