Ніцше і філософія

Ніцше і філософія Жіль Дельоз

Книга одного з найвизначніших французьких філософів ХХ століття Жіля Дельоза (1925–1995), що була опублікована в 1962 році та щойно тепер приходить до українського читача, — це щось більше, ніж один із засадничих текстів постструктуралізму чи відважна інтерпретація творчого спадку Фрідріха Ніцше. Тут ідеться про долю самої філософії після того, як цей німецький мислитель ініціював новий спосіб філософського мислення, радикально поставивши під сумнів поняття істини та зневаживши межі розуму і божевілля. Діалектику, цю колись непорушну основу гідності розуму, автор демістифікує як реактивний самозахист рабської свідомості, а повноту життя витлумачує як владну гру сил.

Поділитися

Додаткова інформація

Код товару: 00036

ISBN: 978-966-8657-57-3

Рік видання: 2010

Жанр: Філософія

Вікові категорії: Доросла література

Розміри: × см


Рецензії


Міжнародний огляд книжок та ідей                         Січень 2014

       Жіль Дельоз.  Ніцше і філософія

У Дельозовій праці тісно переплетено інтерпретацію творчости Фридриха Ніцше, роздуми про сутність філософії з ініціюванням нового способу філософування. Філософія, твердить Дельоз, є запобіжником від глупоти та ницости. Вона їх, звісно, не долає, проте історія каже: якби не філософія, глупота й ницість були б іще більшими. А так вони мусять маскуватися, прибирати серйозного виразу обличчя, вдавати з себе мислителів. І водночас ми не застраховані від містифікацій самої філософії, що починаються, щойно філософія відмовляється бути демістифікатором і перетворюється на прислужницю можновладців.

Сучасну філософію Дельоз означує як сплав онтології та антропології, атеїзму й теології: «У змінних пропорціях трохи християнського спіритуалізму, дещиця геґелівської діялектики, крихта феноменології як сучасної схоластики, жменька заграви Ніцше утворюють чудернацькі поєднання». Ніцше в цій суміші філософських ідей та постатей посідає особливе місце. Дельоз певен, що сучасна філософія живе цим філософом, але не так, як він цього прагнув. Саме тому й потрібно спробувати зрозуміти філософські ідеї німецького мислителя.

Передусім, твердить Дельоз, філософія Ніцше незбагненна доти, доки поза увагою залишається її сутнісний плюралізм, який можна визначити як суто філософський спосіб мислення. В книжці надибуємо спробу виявити цей плюралізм, зокрема через відсилання до історико-філософського контексту та співвіднесення ідей Ніцше з філософією Сократа, Канта, Геґеля, «трагічних філософів» (Паскаля, К’єркеґора, Шестова). В книжці виокремлено також головні поняття філософського словника Ніцше, а також ті поняття, за допомогою яких можемо інтерпретувати твори німецького філософа. Серед них: вічне повернення, воля до влади, діонісійське та аполонівське начала, активна й реактивна сили, трагічне, нігілізм тощо. Доповнюють цей своєрідний «словник» понять роздуми про метод Ніцше. Згідно з Дельозом, цей метод трагічний і є методом драматизації. Його суть у тому, щоб зіставити певне поняття з волею до влади, аби зробити його симптомом волі, без якої його навіть неможливо було помислити.

Філософія Ніцше критична. Вона демонструє, що критика нічого не робить, якщо не зачіпає самої істини, істинного пізнання, істинної моралі, істинної релігії. За Дельозом, якщо ми не бачимо, проти кого спрямовано головні поняття філософії Ніцше, то це означає, що ми погано розуміємо його творчість. Це перегукується із загальним метафілософським принципом книжки, який визначає необхідність оцінювати філософські знання кожного мислителя за їх апологетичною та полемічною налаштованістю. Одним із об’єктів критики Ніцше є Геґель і загалом філософія, що застосовує діялектику. Діялектику при цьому визначено як те, що не зачіпає питання інтерпретації, а тому й «зависає» в царині симптомів. Дельоз демонструє, що в розумінні Ніцше діялектика не вловлює нічого глибшого за абстрактне перерозташування, де суб’єкт стає предикатом, а предикат суб’єктом. Отож, за Ніцше, діялектика нехтує реальний елемент. Дельоз визначає потрійне скерування Ніцше проти діялектики: по-перше, діялектика не розуміє сенсу, адже нехтує природу сил, що опановують феномени; по-друге, вона не розуміє сутности, адже не враховує дійсний елемент, із якого походять сили; і нарешті, вона не розуміє змін і трансформацій, адже зосереджується на маніпуляції абстрактними та ірреальними термінами.

В одному з фраґментів Дельоз згадує про Ніцшеве порівняння філософів із кометами: «Це правда, каже Ніцше, сьогодні філософи схожі на комети. Проте нам слід спостерігати ці комети, від Лукреція до філософів XVIII століття, йти за ними, скільки сил, і знову віднаходити фантастичний шлях». Саме філософи-комети, твердить Дельоз, зробили плюралізм мистецтвом думки, критичним мистецтвом. Вони мали сміливість сказати людям про те, що ховається за їхнім нечистим сумлінням. Ніцше і Дельоз – це також філософи-комети, що осяяли філософський небосхил сучасности. Й нам, безперечно, є сенс іти за ними, адже кожен, хто прагне пізнати суть філософії, відкриває для себе зачарування «зоряним небом», а особливо – «кометами», які, наче щось дивовижне, раз по раз на ньому спалахують.

Дмитро Шевчук

Міжнародний огляд книжок та ідей «Критика»