Пісня про Ролянда

Пісня про Ролянда Зі старофранцузької мови розміром оригіналу переклав Ігор Качуровський

Електронна версія
(ePUB)
25 грн.
"Пісня про Ролянда" – французька епічна поема, що стала зразком для численних літературних творів європейського середньовіччя. Основу її складають реальні, але художньо видозмінені історичні події: розгром у Ронсевальській ущелині ар'єґарду війська Карла Великого. Твір яскраво подає реалії тогочасного суспільства. Новий переклад, автором якого є відомий український письменник і громадський діяч, лауреат Шевченківської премії проф. Ігор Качуровський, виконано за старофранцузьким оригіналом при повному відтворенні його стилістики і розміру.

Поділитися

Додаткова інформація

Код товару: 00031

ISBN: 978-966-8657-78-8

Рік видання: 2010

Жанр: Поезія

Вікові категорії: Доросла література

Обкладинка: Тверда

Розміри: 20×13 см


Рецензії


      Пісня про Роланда: випробування силабікою

“Пісні про Роланда” пощастило в нас як жодному іншому середньовічному епосові: щойно з’явився друком уже третій повний переклад поеми, створеної (або просто переказаної) понад 900 років тому Турольдусом (від якого лишилося саме ім’я — і текст, який традиційно входить до всіх канонів європейської літератури). Перший переклад, який з’явився окремим виданням ще 1895 року, належить перу визначного науковця, публіциста й перекладача, пізніше — голови Наукового товариства імені Т. Шевченка Василя Щурата. У 2003 році у люксусовому виданні, оздобленому ілюстраціями Сергія Якутовича, вийшов переклад Вадима і Нінель Пащенків. І ось нарешті побачила світ версія Ігоря Качуровського — не лише тонкого оригінального поета, а й блискучого знавця літератури середньовіччя і неперевершеного сьогодні наукового авторитета в царині теорії вірша.

Цей переклад довершено в 2002—2003 роках (своєрідний рекорд творчого довголіття для українського перекладу, адже на той час перекладачеві вже виповнилося 85!). Фрагменти з перекладу з’явилися раніше — як цитати до авторових підручників версифікації. Головною ж ідеєю, що спонукала Ігоря Качуровського взятися до праці, стало, очевидно, бажання показати українському читачеві:  а який же вірш оригіналу насправді?

Адже реально середньовічну поему створено декасилабіком — силабічним розміром з обов’язковим наголосом на четвертому і десятому складі. Ритмічне розмаїття декасилабіків забезпечує можливість появи додаткових складів після наголошених. Відтак цезура може “блукати”, а клаузули — виявитися як окситонними, так і парокситонними.

Годі й казати — і Василь Щурат, і Вадим та Нінель Пащенки перекладали поему традиційним п’ятистопним ямбом (так чинили й більшість російських перекладачів “Пісні”). До того ж вони проігнорували асонанси, які наскрізно проходять через кожну зі строф-“тирад” поеми. Натомість у Василя Щурата раз у раз з’являється точна рима, якої старофранцузький вірш іще не знав...

Чи можливо чинити по-інакшому? Очевидно, що так. Потяг до силабічного експерименту вже давно прокинувся в російських перекладачів. Дуже цікавими є силабічні спроби Осипа Мандельштама (сонети Петрарки) чи Олександра Іллюшина (найновіший російський переклад “Божественної комедії”). Врешті-решт, саме силабікою переклав був “Пісню” визначний російський медієвіст Борис Ярхо (його лекції у довоєнному Курському педінституті, куди вченого світової слави було заслано, пощастило слухати молодому Ігореві Качуровському).

Нагадаємо: українська мова, яка (на відміну від російської) не редукує ненаголошених голосівок, краще надається для силабічного експериментування. Тим більше, як слушно нагадує Ігор Качуровський у післямові до власного перекладу, знамените Шевченкове:


О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь мучуся... але не каюсь!..

не що інше, як силабіка.


Відтак у найновішому українському перекладі “Пісня” звучить так, як у старофранцузькому оригіналі. І читач від цього виграє — адже чар старого тексту відчутніший.


Тож зіставимо бодай одну, 128-му тираду в трьох українських перекладах:

Коли Роланд побачив гибель франків,

Він так озвавсь до друга Олівера:

“Мій вірний друже, радь, що хочеш, пробі!

Бач, скільки рицарів тут землю вкрило.

Аж сум, що Францію солодку, гарну

Баронів стільки разом опустило!

Гей, Карле-друже, де ти, володарю?

Що нам почати, Олівере-брате?

Яким би світом вість йому подати?” —

“Не знаю як, — говорить Олівер, —

Я над ганьбу волію смерть тепер”.

  (Василь Щурат)

 

Роланд побачив — втрати величезні,

Й звернувся він до друга Олів’єра:

“Мій друже, бережи вас Бог, повсюди

Ми бачимо сміливців — друзів мертвих;

Як плакатиме Франція-красуня,

Коли дізнається про смерть баронів.

Чому ж, королю любий, ви не з нами?

Мій брате Олів’єре, що зробити,

Щоб сповістити короля про скруту?”

Той відповів: “Не знаю, що робити,

Та краще смерть, аніж безчестя наше!”

  (В. і Н. Пащенки)

 

Бачить Ролянд, що втрати в них великі,

І Олів’єра-товариша він кличе:

— Мій любий друже, на Бога, що подієм? —

Добрих васалів полягло вже без ліку.

Франції шкода, що прекрасна і мила,

Та без юнацтва вона тепер — пустиня...

Друже-королю, чом ви не тут, не близько? —

Повіджте, брате, що маємо чинити.

Може, йому послати треба вістку?

Рік Олів’єр: — Не знаю, що робити.

Волію вмерти, аніж ганьбою вкритись.

  (Ігор Качуровський)


Автор не мав змоги зіставити всі ці уривки зі старофранцузьким оригіналом. Можливо, дві перші версії звучать природніше для тих, чиє вухо звикло до плавної течії п’ятистопного ямба. Але інтонаційно саме версія Ігоря Качуровського найприродніше сприймається як відповідник тексту, створеного понад дев’ять століть тому...

Важливо й те, що перекладач не спрощує оригіналу і не прагне наблизити його до нас. “Магома” давнього трувера, який зроду, певно, сам не бачив живого сарацина, і лишається “Магомою”, а не перетворюється на правильного “Магомета”.

Неабияку вправність виявляє перекладач у відтворенні середньовічних реалій. Коментуючи власні рядки:


Мечуть здаля рогатини й сулиці,

Піки, списи, і дротики, і стріли, —


не без гордощів він повідомляє в післямові: “в оригіналі сім метальних знарядь, у моєму перекладі шість, у перекладі Б. Ярхо — шість, у Щурата чотири, у де ля Барта три, у Корнєєва лише списи та піки”.

Звісно, потреба добрати чимало асонансів до кожної з тирад (а число рядків у тираді може добігати 35!) створювала чимало труднощів. І  часом через те у перекладі з’являються рядки, сумнівні щодо природності, особливо в творі Х сторіччя: “Каже Роланд: — Не говори абсурдів...” (тирада 87); “Король Марсілій купив усіх нас оптом” (тирада 90); “Від рогу чуть далекий резонанс” (тирада 134) — останнє взагалі звучить як фізичний термін. Проте більше закинути перекладачеві нічого. Й на 4002 рядки “Пісні” такі вади — поодинокі.

Добрих слів варта й авторська післямова — по суті, розвідка на теми силабіки. Перекидаючи місток від “Пісні про Роланда” до української поезії, автор навіть компонує силабічний чотиривірш:


Глибокі прірви // на Україні.

Чотири скелі // над осокою

Супроти сонця // сяє-біліє,

І сталь шолома // радує очі.


Перша половина кожного рядка тут — з перекладу “Пісні”, друга — Шевченкова!

Взагалі ж видання львівської “Астролябії”, яка дедалі впевненіше позиціонує себе в царині світової класики, є взірцевим щодо того, як варто видавати переклади: додано вибрану літературу й мапу, ілюстрації ретельно добрано з середньовічних хронік.

Отже, український читач отримав чергового, третього з черги друкованого “Роланда” — який не лише наближає до нас славетну пам’ятку, а й переконує в немалих потенційних можливостях української силабіки в царині перекладів з мов, де віршування силабічне (італійська, французька, польська...). Прикро лишень, що власниками цієї книжки стануть “на всю соборну Україну” щонайбільше 500 осіб — саме такий наклад видання...

Максим Стріха

Український журнал іноземної літератури «Всесвіт» №5-6 (2009)


20.09.2009

Пісня про Ролянда

На дегустацію нової з’яви перекладу середньовічної «Пісні про Ролянда» запрошуємо усіх охочих. Особливий привілей для тих, хто любить смакувати маловживаною лексикою на зразок «амурафль», «тивун», «мисюрка», «кульбака», а ще тримається обома руками за силабічне ритмосприймання!

Перекладач Ігор Качуровський раніше мав честь працювати над цією французькою епічною поемою, що стала зразком для творів європейського середньовіччя. Але то були тільки фрагменти до підручників з віршознавства. Тепер «Пісню про Ролянда» маємо цілісіньку. Чим же різниться новий переклад від двох попередніх, які сьогодні преспокійно заселяють шкільні хрестоматії? Насамперед тим, що Ігор Качуровський відтворив силабічні вірші, а також кожен із них оздобив асонансами, як і в оригіналі.

Самих авторів «Пісні», – а їх, кажуть, було двоє, – сучасні історики ганять за невідповідність правдивих фактів у сюжеті та реального середньофранцузького минулого. До прикладу, підступному поганинові Вальдаброну приписують зруйнування Соломонового храму, завоювання Єрусалиму й вбивство патріарха (нічого, що події різняться у часі якоюсь там тисячею років!) Художній домисел рулить!

Пісню про героя Ролянда, його вірного друга Олівера, короля Карла Великого, зрадника Гвенельона і всіх-всіх-всіх видавці побачили під фіолетовою глянцевою обкладинкою. На ній зобразили срібно-червоного Роланда, що сурмить у ріг і ламає меча. Книжку напакували такою кількістю рідкісних ілюстрацій, що можна півдня їх вивчати, бо цікаво як-не-як. Наприклад, зображення релікварію Карла Великого у вигляді літери А, його підпису 790-го року, монет і владних атрибутів, рогу, «який – згідно з усними переказами – належав Роляндові»? Отож. А ще є вісім повноколірних вставок і карта французької імперії.

Іра Батуревич

Читомо — Культурно-видавничий проект

Усі права застережені © Видавництво «Астролябія», 2017