Сказання з Небезпечного Королівства

Сказання з Небезпечного Королівства Джон Рональд Руел Толкін

Це найбільш повне зібрання знаменитих коротких оповідей Дж.Р.Р.Толкіна. П’ять історій, написаних так само майстерно та вишукано, як і улюблений багатьма «Гобіт», витворюють дивовижний світ, який не хочеться покидати: іграшковий песик Роверандом, подорожуючи на Місяць та в морські глибини, знаходить нових друзів і вчиться не ображати чарівників; Фермер Джайлз із Гема, ненароком прогнавши лихого велетня, змушений удавати із себе героя і ставати до бою з драконом Хризофілаксом; у Пригодах Тома Бомбадила йдеться про фантастичні мандри старого веселуна й про знайомства з гобітами, принцесами, гномами та тролями; Ковалю з Великого Вуттона випало проковтнути чарівну зірку, яка стає його перепусткою у Дивокрай; а Листок пана Дрібнички — це все, що залишилося у цьому світі від досконалого дерева маленького художника, котрого, як і всіх нас, чекала довга неуникна подорож. Ці історії доповнено есеєм «Про чарівні історії», де викладено теоретичні засади творчості славетного автора «Володаря Перстенів» і «Сильмариліона», передмовою Тома Шиппі — письменника і дослідника літературного спадку Толкіна — та пречудовими ілюстраціями Алана Лі. Усе це підносить книгу до рівня непересічної події для всіх шанувальників справжнього мистецтва слова.

Поділитися

Додаткова інформація

Код товару: 00017

ISBN: 978-966-8657-41-2

Рік видання: 2009

Жанр: Художня література

Вікові категорії: Доросла література, Дитяча література

Розміри: 22×15.5 см


Рецензії

        22 вересня 2010

      «Сказання з Небезпечного Королівства»: Невідомий Толкін, або казки не лише для дітей

«Сказання з небезпечного королівства » – дуже вдале у всіх сенсах видання, яке можна порадити почитати всім, хто незнайомий з типовою творчістю Толкіна, або кому після трилогії про Персні чи «Сильмаріліону»  вона здається нудною. Ну а шанувальники Дж.Р.Т. звісно ще раз переконаються у майстерності автора та різноманітності його літературних талантів. Збірка не є цілісною книжкою, і кожен твір можна читати окремо, оскільки настрій і призначення в них відрізняються.

Дещо є виразно орієнтованим на дітей, зокрема оповідь про пригоди песика Роверандома. Дуже мила, домашня казка, трішки з гумором, без виразних поганих чи добрих персонажів – усі по-своєму хороші і всі роблять помилки.

Втім, решта творів виходять за межі того, що зазвичай вважають дитячою казкою.«Фермер Джайлз із Гема » -  дуже дотепна оповідка про боротьбу із драконом, чудовий зразок толкінівського почуття гумору. В дечому вона нагадує народні казки, де простий герой виявляється розумнішим і хитрішим за короля і цілий двір лицарів. Втім, іронія у оповідці чимось нагадує стиль Пратчетта, вона радше сподобається дорослому читачеві, для якого стиль важливіший за фабулу.

Дві оповідки, «Коваль із Великого Вуттона » і «Листок пана Дрібнички », за настроєм уже не такі життєрадісні. Вони складніші і пронизані сумовитістю та відчуттям іншого "чарівного" світу, який перетинається з нашим. Поряд з цим чарівним світом – країною ельфів, наприклад, наша реальність виглядає трохи прісною та банальною, і лише деяким людям, як-от пану Дрібничці, вдається втекти за її межі.

Приємним бонусом до книжки, а може навіть найціннішою її частиною, є есе Толкіна «Про чарівні історії ». Можна розглядати його як ключ до його творів, або ж як інструкцію для молодого письменника.  Цікаво, що автор заперечує тезу, що  казки є дитячим жанром, наголошуючи що так сталося через історичну випадковість. Історії про чарівне (автор також пояснює, що входить до цієї категорії) цікаві дітям в тій самій мірі, як і дорослим, не більше і не менше. Власне Толкін своє творчістю вивів чарівні історії за межі дитячої кімнати, довівши їм право на існування у великій літературі, де зараз фентезі займає цілком поважну нішу.

The last, but not the least – варто згадати оформлення книжки. Воно чудове, як і у всієї серії – якісний папір, зручний для читання шрифт, ілюстраціїї Алана Лі – все це робить її естетично привабливою. Таку книжку приємно тримати на поличці, а ще приємніше періодично знімати і перечитувати. Разом з дітьми чи самим – залежить від смаку.

Лада Москалець

«Сумно?» — спільнота блогів про культуру



Березень-квітень 2011

По-дорослому про дитячу книжку

«Сказання з Небезпечного Королівства» – це найбільш повне зібрання коротких оповідей Толкіна. До книги увійшли: «Роверандом», «Фермер Джайлз із Гема», «Пригоди Тома Бомбадила», «Коваль із Великого Вуттона» та «Листок пана Дрібнички». Усі ці історії стали «побічними» продуктами «Сильмариліона», тож можна провести паралель між самим автором і його героєм, художником-перфекціоністом Дрібничкою, який найбільше за все боїться не домалювати свій омріяний твір. «Гобіт» і «Володар перстенів» також писалися тоді, коли ще не була до кінця розроблена міфологія «Сильмариліона», і, вочевидь, Толкін вважав, що не вміє як слід розпоряджатися своїм часом і відволікається, вимальовуючи ретельно окремі листки і забуваючи про дерева, які мали би сформувати великий ліс. Толкін справді пише, як філолог і творець, уважний до найдрібніших деталей. Вигадана лайка (на зразок, «місяць забирай» або «хай йому щур і кролик!»), фразеологія («знати як свої п’ять пазурів»), вигадані реалії (наприклад, назви газет «Водоростяний тижневик» або «Ранковий плюскіт») роблять вторинний казковий світ дуже правдоподібним.

У передмові Тома Шиппі, – яка, втім радше могла би слугувати післямовою: вона подекуди переказує зміст казок і посилається на Толкінове есе «Про чарівні історії» – описано історію написання текстів, що увійшли до цієї книги. «Роверандом» був вигаданий, аби втішити Толкінового сина Майкла, який загубив на пляжі іграшкового песика. Про Фермера Джайлза автор розповідав своїм дітям, перечікуючи під мостом грозу. «Пригоди Тома Бомбадила» з’явилися на прохання тітки Толкіна, якій закортіло мати невеличку книжечку віршів, щоб її можна було би дарувати на Різдво, а історія про пана Дрібничку авторові наснилася.

Проте найціннішим для дорослого читача (бо ця книжка розрахована не лише на дітей та підлітків) мені видалося есе Толкіна «Про чарівні історії», у якому автор власне й пояснює, що таке «чарівна історія» і звідки такі історії беруть своє коріння. Саме на цьому есе мені б хотілося зупинитися, оскільки у нас рідко чи практично ніколи не пишуть про казки доросло, по-науковому.

Толкін наводить тут цілісну класифікацію казок. Від «чарівних історій», які конче мають бути пов’язані із Чарокраєм, де мешкають чарівники, велетні, гноми, дракони та інші дивовижні істоти, він відокремлює групу казок, які меншою мірою відриваються від реальності. «Чарівними» Толкін не вважає історії про тварин, де вони постають як звичайнісінькі «зооморфні людські подоби»; казки, у яких для пояснення чудес застосовується механізм сну; оповіді, написані як подорожні нотатки, що демонструють дивовижі інших країв, але не чудеса.

У Толкіновому есе йдеться також про походження і функції казок. На думку автора, чарівні історії є Фантазією, Відновленням, Порятунком і Втіхою, тобто тим, що зовсім не зашкодить і дорослій людині. Так би мовити, схвалюючи інфантилізіцію дорослих, Толкін обурюється тим фактом, що більшість казок пишуться виклюно для дітей або адаптуються для них. Він пише, що діти знищили «чарівні історії», поламали їх, як іграшки. Казки спростилися, пристосовані до дитячих умів зробилися схожими на старі скриньки з мотлохом, у яких цікаво порпатися лише дослідникам-етнографам. Дорослі ж могли би значно більше вкладати в казки і, відповідно, більше черпати з них.

Загалом «Сказання» тішать грамотним перекладом, а якісний папір, зручний для читання шрифт і красиві ілюстраціїї Алана Лі заохочують поставити книгу на свою полицю. І завдяки передмові та есе про «Про чарівні історії» на цій книжці справді можна було б написати щось на зразок «для дітей від шести до шістдесяти років», попри те, що автор її не схвалював подібних «рекламних» формулювань.

Альбіна Позднякова

Журнал "ШО" № 3-4 (65-66) 2011



Усі права застережені © Видавництво «Астролябія», 2017