«Астролябія» впливовий інтелектуальний гравець на вітчизняному книжковому ринку

Львівське видавництво «Астролябія» є одним із впливових інтелектуальних гравців на вітчизняному книжковому ринку. Підбір авторів, з якими знайомить українського читача, не може не здивувати. Це й Фрідріх Ніцше, й Джон Рональд Руел Толкієн, й Джозеф Конрад, й давній англосаксонський епос «Беовульф», й підручник з ведення партизанської війни швейцарського професійного військовика Ганса фон Даха, що користується неабияким попитом у країнах Європи та Північної Америки. Це специфічні книги та особливі автори, яких важко кваліфікувати як націлених на широке читацьке коло. Але вони таки продаються, й продаються добре. У чому ж таємниця такого успіху? Про це, а також про перспективи українського книговидання ми говоримо із очільником цього видавництва Олегом Фешовцем.

Розкажіть, будь ласка, як почався Ваш видавничий проект і що саме надихнуло Вас на його створення?

Якоїсь особливої, свідомої настанови стати видавцем у мене первинно не було. Шукав себе в археології, історії, філософії, а власне у видавничий бізнес зайшов мало чи не випадково. Напевно, основним поштовхом стала готовність брати на себе відповідальність за те, що діється довкола. Так, працюючи на посаді заступника декана філософського факультету Львівського університету, розробляючи курс за курсом із модерної західної філософії, гостро відчув брак українських перекладів підставових текстів. Тому й ініціював створення Фонду «Філософський проект», взявся за декількох, найнеобхідніших, на мою думку, авторів, знайшов кошти, домовився із виконавцями. Однак слабкою ланкою виявилось видавництво, що підрядилося до цих проектів. Тому вирішив створити видавництво, щоб надалі контролювати реалізацію видавничої програми фонду. Якийсь час поєднував викладацьку діяльність із видавничою, та згодом це робити стало вже важко, необхідно було визначатися. Вибрав на користь видавництва. Тобто, якщо підсумувати, — це просто частина власного індивідуаційного шляху, і чи останній, цілевий його відрізок, покаже час.

Ви здійснили переклад праці «Тотальний Опір» Ганса фон Даха. Вас до цього підштовхнули події в Україні, які почалися навесні 2014 року?

Ні, не події 2014 року, а передбачення цих подій. Спостерігаючи за політикою наших еліт, що систематично відкладали «на потім» вирішення важливих внутрішньо- та зовнішньополітичних проблем, а також за синхронними до такої поведінки еліт ескапізмом та пацифізмом наших громадян, почав усвідомлювати, що колись ці невирішені політичні проблеми та загальна демобілізація спровокують агресію. Війна стала виглядати лише питанням часу. Але в інтелектуала-видавця є обмежений арсенал впливу. Це зазвичай — слово, текст, книга. Тому 2008 року, спільно з вузьким колом близьких друзів, вирішили заснувати Львівський мілітарний альманах «Цитаделя», аби хоч якось «поправити мізки» нашим співвітчизникам. Очевидно, що 10 років тому навряд чи можна було дозволити собі видавати фахову військову літературу. Публікації здебільшого стосувалися історії воєн та військової справи. Та, як наполягає Ямамото Цунетомо, «хай би як гарно ти не написав, ти не знаєшся на військовій справі, тож можеш неправильно зрозуміти хід думок видатного полководця». Що, наприклад, може розгледіти у Наполеонові наш середньостатистичний академічний історик, який за своє життя рідко коли виходив за межі класу, аудиторії, чи, в кращому випадку, архіву? Якісь особливості «буденності»? Одяг, зачіску? Саме тому ми водночас взялися за вивчення доступної фахової літератури. Це й пригодилося, коли почалася війна. Щодо праць Ганса фон Даха, це дійсно, одні з найкращих світових зразків такої літератури. І не дивно, що його «Тотальний опір» користувався і користується такою великою популярністю у світі. Тому саме з нього й вирішив розпочати видання фахової військової літератури. І сталося так, що видання, яке первинно планувалося як некомерційний проект, стало беззаперечним лідером продажів з-посеред інших наших книг. А цей успіх дав нам можливість безкоштовно розповсюдити біля 20 тисяч примірників. Думаю, це немалий внесок в обороноздатність нашої країни.

Наскільки Важко було Вам займатися книговидавничим бізнесом до 2014 року і що змінилося на цьому ринку після зміни влади?

Взагалі матерія нашого світу є виправдано пружною, опірною, а тому згадувати про будь-яке «важко», ув’язуючись у якусь справу, то те саме, що заперечувати її необхідність. Та все ж варто проблематизувати те, що заважало та заважає розвиткові нашого книжкового ринку, те, що потрібно подолати. Насамперед це те, що, почасти через постколоніальний статус нашої країні, а почасти через неозвучений компроміс політичних еліт, наш книжковий ринок був розполовинений, а тому видавництва, які видавали книжки українською мовою, мали вкрай обмежений доступ до читачів на Лівобережжі та Півдні. Там цілковито панували великі російські видавці. Тобто ця територія була захоплена ними ще задовго до спроб військової окупації. А ми, якщо й були присутні там, то лише партизанським способом. Зараз ситуація дещо змінилася, але це заслуга не стільки нової влади, скільки війни і пов’язаних із нею ускладнень доступу на наш ринок російського великого бізнесу і виразнішої, часто — відверто патріотичної, мотивації українських споживачів. Але тут ми не маємо справу із цілеспрямованими зусиллями політичних еліт чи свідомою зміною настанови широких суспільних верств. Ба більше, наш загал навіть не зрозумів, що ж насправді сталося, тож конвертувати ці стихійні зміни у продуману політику залишається складно, а будь-які спроби наштовхуються на доволі сильний опір. Та без того, щоби держава нарешті виконала свою функцію регулятора (поза тим вона взагалі непотрібна), ми й далі будемо змушені діяти на власному ринку партизанськими методами. Тому, якщо розвинути цю мілітарну метафору, нам таки бракує важкого озброєння у конкурентній боротьбі з російським домінуванням на нашому ринку. Це саме те, що може переламати хід подій.

Чи погоджуєтеся Ви, що до Революції Гідності наш книговидавничий бізнес було зумисно поставлено у невигідні умови на користь російської книгопродукції?

Особливістю нашої вихідної позиції в конкурентному змаганні з російським книговидавничим бізнесом є те, що ex defenitione ми перебуваємо в нерівних умовах, беручи до уваги хоча б уже неспівмірність ринків російськомовної та україномовної книг. Це робить смішними будь-які спроби апелювати до ідей вільного ринку.
А відсутність продуманої державної політики, яка б допомогла збалансувати цю вихідну позицію, лише зберігає цю нерівність. Можливо, хтось із видавців та пам’ятає цей цікавий збіг дат візиту в Україну одного з впливових російських книговидавців та відміни пільг зі сплати податку на додану вартість за президентства Леоніда Кучми. У цьому сенсі не сприяла посиленню конкурентоздатності українських видавців відміна пільги зі звільнення від оподаткування тієї частки доходу, що йшла на розвиток виробництва. З цим ми змушені були миритися вже після Революції Гідності. Очевидно, що ми, звиклі до партизанки на нашій власній території, й далі даватимемо собі раду у цьому нерівному змаганні, але який партизан не мріє про, врешті, загальне повстання і зіштовхування свого супротивника «в море»?

Ви перемогли у конкурсі «Художні переклади», який було оголошено програмою Європейської Комісії «Креативна Європа». Що можете сказати з цього приводу?

Так, наприкінці 2017 року Видавництво «Астролябія» вперше з-посеред українських видавців вибороло грант від програми «Креативна Європа». Очевидно, що це, щонайменше, лестить нашому «борцівському» сприйняттю життя — бути в числі трьох десятків переможців з-посеред більш ніж двохсот європейських видавництв-претендентів (9 з них — українські). Однак найважливіше те, що ми отримали доволі значний ресурс для розвитку власної видавничої програми. Зазвичай я доволі відсторонено ставлюся до всіляких грантових програм, адже часто це змушує прилаштовуватися до їхніх вимог, які не завжди пасують нашому книжковому ринку та запитам наших читачів. Тож і тут ми не підпасовувалися, як це часто буває, до якихось вигаданих світоглядних очікувань грантодавця, а просто запропонували частину власної видавничої програми і серйозно попрацювали над розробкою пропозиції. Серед авторів, що включені в проект, є Сапфо, Джефрі Чосер, Джозеф Конрад, Міґель де Унамуно, Рамон Кено, Урсула Познанскі та ін. Тож це перемога і нашого стилю екзистенції, і наших читачів, яким цей стиль імпонує.

Як Вам вдається продавати специфічні книги? Маю на увазі Фрідріха Ніцше та англосаксонський епос…

Успіх цих, як ви кажете «специфічних», книг є різний і не завжди вимірюється комерційною шкалою. Іноді просто потрібно зробити внесок у життя своєї спільноти. Чи можете ви собі уявити повноцінне функціонування якоїсь із європейських культур без античної філософії, середньовічного епосу? Мені — складно. Тож ми зробили свій внесок, наприклад, підготувавши і видавши перший український переклад давнього англосаксонського епосу «Беовульф». Це, без хвастощів, титанічно важезний проект, але ми його подужали.
Він не був прибутковим. Радше — репутаційний і самовишкільний проект. У сенсі комерційному філософські чи психологічні тексти мають кращі перспективи. Загалом тут працює правило, що позірно менш привабливі продукти компенсуються меншою конкуренцією. А тому, при продуманій тактиці і стратегії, можна досягати успіху й з цими жанрами. Хоча, звісно, їх таки варто балансувати менш складною і більш масовою автурою.

Джерело Fashion of Diplomacy