Морські малюнки та інші твори

Дніпрова Чайка

Творчість Дніпрової Чайки засвідчує в українській літературі «рух» від етнографічного письма до виразно модерної прози, від спроб передати характер дійсності, в якій випало жити, в усій повноті нюансів і вимірів, — до спроб її філософського осмислення, пошуку гармонії й осягнення поруху людської психіки та «психіки» природи. Еволюціонуючи від притаманних українській літературі другої половини ХІХ ст. традицій етнографічного письма, Дніпрова Чайка орієнтується у своїй прозі на дослідження характерів персонажів, які вирізняються на тлі звичного середовища — чи то власними поглядами на влаштованість світу й людини в ньому, чи то драматичними колізіями свого життя («Вольтерʼянець», «“Тень несозданных созданий”», «Чи сквиталася?», «Вона його любила» та ін.). Чималий пласт прозової спадщини Дніпрової Чайки становлять ліричні мініатюри, в яких авторка часто послуговується прийомами алегорії. Її «морські малюнки» («Дівчина-чайка», «Суперечка», «Скеля», «Хвилі», «Морське серце», «Плавні горять» та ін.) розкривають авторську спробу передати нюанси людської психіки та пошук взаємозвʼязку людини з природою.