Forest Cut Down… (Memoirs of the Galician Woman) Larysa Krushelnytska
The fate of two families (the Krushelnytski family and the Levytski family) are presented in the book as a drama and tragedy of the Galician intelligentsia in the 20th century. Besides that, the memoirs are filled with optimism and faith in the potential capacities of the nation, in its intellectual power and moral foundations. The book also gives literary portraits of author’s contemporaries, her essays and sketches published in different times and in the different editions.
Additional information
Product code: 00085
ISBN: 978-966-8657-35-1
Publish year: 2008
Genre: History
Age categories: Adult
Size: × см
Relative books
We Were Soldiers Once... and Young: Ia Drang — The Battle That Changed the War in Vietnam.
Harold G. Moore, Joseph L. Galloway
7.31 $

History of the Air Assault Forces of the Armed Forces of Ukraine.
Slobodyanyuk Mykhailo W. and Feschowetz Oleh W.
10 $

The Citadel: Lviv Military Almanac № 15.
Oleh W. Feschowetz, Alexander H. Diedyk, Mykhailo W. Slobodyanyuk, Mykola W. Chmyr, Mark von Hagen, Andriy B. Hrechylo, Yaroslav Y. Tynchenko
2.69 $
The Citadel: Lviv Military Almanac № 14.
Editorial staff: Oleh W. Feschowetz, Alexander H. Diedyk, Mykhailo W. Slobodyanyuk, Mykola W. Chmyr, Mark von Hagen, Bohdan Halayko, Andriy B. Hrechylo, Yaroslav Y. Tynchenko
2.69 $
The Ukrainian Ground Forces: Sleeve Insignia (1992–2012).
Slobodianiuk M. V.
11.54 $
The Citadel: Lviv Military Almanac № 13.
Editorial staff: Oleh W. Feschowetz, Alexander H. Diedyk, Mykhailo W. Slobodyanyuk, Mykola W. Chmyr, Mark von Hagen, Andriy B. Hrechylo, Yaroslav Y. Tynchenko
2.69 $
Reviews
Лютий 2013
Спогади галичанки
Мемуаристка — відома археолог, доктор історичних наук,
керівниця Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. У шестирічному віці
ця талановита жінка переїхала з родиною на «Велику Україну». У 1934 році. З
тієї поїздки лишень вона і повернулась — усі Крушельницькі, а саме дід Антін
(просвітник і освітянин), бабця Марія (колишня акторка), їх сини Іван
(мистецтвознавець, батько Лариси), Богдан (аґроном), Тарас (пластун,
філолог-германіст) та дочка Володимира (лікар-науковець) загинули. У маленької
Лариси залишилася тільки мама, піяністка Галя Левицька, яка через хворобу не
поїхала до Харкова, і бабця. Доля цієї гілки роду не менш трагічна — більшість
Левицьких були священниками і не пережили «перших» та «других» совітів.
Розповідаючи історії родичів та знайомих (частина І— родина
Крушельницьких, частина ІІ — родина Левицьких, частина ІІІ — Силуети) і свою власну,
Лариса Іванівна показує зниклий світ галицької інтеліґенції, перейнятої ідеями
служіння народові. Їхнє життя завжди було нелегким та минало у відносній
бідності, пошуках роботи, конфліктах і з чужою владою, і зі своїми «примітивами»,
однак талановитість і любов до праці переважали все.
Людський вимір історії XX сторіччя у переказі Крушельницької
вражає. Пещеній дитині, яка звикла до інтеліґентного товариства, довелося
побути «ворогом народу» у паралізованому страхом Харкові, вижити у засланні в Курську,
куди потрапила з дружинами розстріляних дядьків, повернутися додому завдяки
участі вдови Пілсудського та голови радянського Червоного Хреста Єкатєріни
Пєшкової, вчитись у Мистецько-промисловій школі («найщасливіший рік моєї юности»)
окупованого Львова, втікти з матір’ю від переслідувань місцевого ґестапівця до
Штудгарта, потрапити на примусові роботи за розмови з радянськими полоненими,
звільнитися, вийти заміж, повиступати з театром в еміґрації, повернутися в
Україну, завдяки опіці військового коменданта уникнувши долі «німецьких
вівчарок», дівчат-репатріянток, яких ґвалтували і калічили «визволителі»,
народити дочку, пережити смерть мами і бабці, витримати репресії і бідність
повоєнного Львова, здобути професію і зробити кар’єру. Свою розповідь авторка
закінчує гордо і щасливо — 25 серпня 1991 року саме моїй Доні було доручено
виголосити Акт Незалежности на багатолюдному віче у Львові.
Ця трагічна саґа вчить, що люди і нелюди є в усіх
ідеологічних таборах. Зосереджена на особистому житті родини, мемуаристка не
коментує політичних процесів, не розрізняє СРСР до і після того, як владу
захопив Сталін (хоча Крушельницькі загалом були ліві, Іван навіть видавав у Львові
«Альманах лівого мистецтва»). Тому репресії видаються абсурдним втіленням ірраціонального
зла, порядні радянські офіцери — дивними винятками, а додані до книжки рецензії
на раніші її видання рясніють драматичними фразами про жертв Змія та Молоха. З
історичної відстані нищення мислячих і відданих не виглядає безглуздим: нова
лицемірна бюрократія не втримала би влади інакше, як масовим терором.
Тамара Злобіна
Міжнародний часопис ідей та оглядів книг «Критика» Рік
XVII, число 1-2 (183-184), С. 24