Сповідь

Олексій Плющ

Незважаючи на те, що корпус художньої спадщини Олексія Плюща невеликий за обсягом, кожен твір письменника має в українській літературі неабияку цінність і вагу, засвідчуючи глибину й обшири філософських і суто особистісних пошуків людини початку ХХ ст. Постійні й наполегливі спроби його персонажів вирватися в рамок усталених стереотипів, здолати інерцію повсякдення, щоби зрівноважити високі внутрішні пориви, власне «шаленство» з дійсністю призводять до трагічного фіналу («Плач шаленого», «Записки недужої людини», «Сповідь» та ін.). Звернення до образу Ісуса Христа та його вчення розкриває характерний для періоду fin de siècle конфлікт, повʼязаний з рецепцією молодим поколінням українських письменників філософії Ф. Ніцше («Палкий мисленник і учитель», «Великий в малім та малий в великім»). Прагнення сформулювати певні власні позиції (наприклад, щодо права на помилку) змушує персонажа проаналізувати власні психіку й капітулювати перед неспроможністю й надалі залишатися сильною особистістю («Страшна помилка»). Розірваність між запитами внутрішнього «я» і загалу, творчим «нутром» і зовнішнім світом самого автора представлено в поезіях у прозі «Моя муза», які Олексій Плющ назвав «передмовою для всіх моїх творів».