The Legend of Sigurd and Gudrun J.R.R. Tolkien

Березень-квітень 2011

Давньоскандинавський епічний звукопис

Читацькій увазі запропоновано дві поеми-пісні («Пісня про Вольсунґів» та «Пісня про Ґудрун») і короткі тексти, пов'язані скандинавською тематикою («Пророцтво віщунки» та уривок із ге­роїчної поеми про Аттілу), написані, вірогідно, у 30-х роках і ніколи не пуб­ліковані за життя автора. Вперше публікуються вони й в Україні. Пісні про Вольсунґів та про Ґудрун осно­вані на поетичній традиції давньоскандинавської «Старшої Едди» (850-1015 роки, частина пісень загублена в дав­нину). Толкін, пишучи ці поеми, ставив собі за мету опанувати мистецтво алітераційної поезії, а також спробува­ти уніфікувати пісні про Бальсунґів зі «Старшої Едди».

Оскільки Толкін був професором ан­глосаксонської мови і знавцем давньоскандинавської, йому чудово вдало­ся звукописно наслідувати епічні вірші Скандинавії — вони написані восьмирядковами строфами, «метром старо­давніх історій». Також добре вдало­ся відобразити і події скандинавських легенд, бо еддичні пісні, які він узяв за взірець, стислі й розповідні, на від­міну від витонченої скальдичної «при­дворної поезії», і прекрасно надаються для сюжетних оповідей.

У «Пісні про Вольсунґів» мова йде про хороброго Сіґурда, який убив дра­кона, визволив із обладунків валькірію Брюнгільд (її ім'я перекла­дається як «кольчуга», «обладунок»); про прихід героя до двору Ніфлунґів (Нібелунґів) та пошлюблення там юної Ґудрун; про убиство Сіґурда, спрово­коване зрадженою Брюнгільд. У «Пісні про Ґудрун» йдеться про згорьовану вдову Сіґурда та її другий шлюб із правителем гунів Атлі (історичним Аттілою), який наказав убити братів Ґудрун, за що був убитий нею, перед тим випивши крові своїх синів. Події, описані у цих Толкінових поемах, ча­сом вражають своєю дикістю. Це по­яснюється тим, що оригінальні піс­ні «Поетичної Едди» писалися за часів язичництва, тому дітовбивство, поїдан­ня серця переможеного, інцест і народ­ження дітей від кровозмісних зв'язків не були дивиною.

Лакуни у головах читачів, які мо­жуть стосуватися еддичної поети­ки та історичного тла скандинавських легенд дозволяють заповнити пе­редмова, що містить Толкінові лекції у Оксфорді, та післямова до основного тексту. Крім того, до поем додано де­тальні коментарі Крістофера Толкіна, який ретельно опрацював доробок батька. Щоправда, суттєвим недоліком є те, що у тексті пісень немає посилань на коментарі і, аби пригадати, про що йшлося у зазначених строфах, потріб­но ще раз перечитувати текст. Гарним розв'язанням цієї проблеми могло би бути створення у книжці двох закла­док: одна для самого тексту поем, дру­га — щоб не забувати стежити за ко­ментарями до них.

Завдяки цьому виданню читачі ма­ють змогу ознайомитися не лише із пе­рекладом поем, але й із оригінальним Толкіновим текстом. От тільки пере­клад, як не крути, усе ж таки блідне перед оригіналом. Взагалі переклад ціл­ком непоганий і за змістом, і за словов­житком, однак не повністю передані алітерації (тобто в оригінальному тек­сті їх більше і вони напочатку слів, бо в англійській наголос падає переваж­но на перший склад і робить повторю­вані звуки помітнішими); часто суттє­во різниться довжина рядка або рядки переставлені місцями; подекуди не від­творені рими, які все-таки де-не-де присутні в оригіналі. І внаслідок цього всього краса тексту губиться, протікає крізь пальці.

Але книжка все ж лишає по собі гар­не враження. Окрім невимовної кра­си повторюваних звуків, у пам'яті залишається візуальна картинка — ілюс­трації Біла Сандерсона з елементами дерев'яних різьблень за мотивами «Старшої Едди» (з церкви XII століття, розташованої у південній Норвегії).