Рубали ліс... (Спогади галичанки) Лариса Крушельницька
У книзі долею двох родин (Крушельницьких і Левицьких) показано драму і трагедію галицької інтелігенції у ХХ столітті. Поза тим, спогади сповнені оптимізмом і вірою в потенційні можливості нації, в її інтелектуальну силу і моральні засади. Також подано літературні портрети сучасників автора, її есе і нариси, опубліковані в різні часи і в різних виданнях.
Додаткова інформація
Код товару: 00085
ISBN: 978-966-8657-35-1
Рік видання: 2008
Жанр: Історія
Вікові категорії: Доросла література
Розміри: × см
Суміжні книги

Ми були солдатами… і молодими: Я-Дранґ — битва, що змінила війну у В’єтнамі.
Гаролд Ґ. Мур, Джозеф Л. Ґелловей
260 грн
149.77 грн
4.99 $

Цитаделя: Львівський мілітарний альманах № 17.
Редакційна колегія: Олег Фешовець, Олександр Дєдик, Михайло Слободянюк
120 грн

Чортківська офензива: Найуспішніша операція Галицької армії.
Олександр Дєдик
380 грн

Цитаделя: Львівський мілітарний альманах № 16.
Редакційна колегія: Олег Фешовець, Олександр Дєдик, Михайло Слободянюк, Марк фон Гаґен, Богдан Галайко, Андрій Гречило, Ярослав Тинченко, Микола Чмир
120 грн

Цитаделя: Львівський мілітарний альманах № 15.
Редакційна колегія: Олег Фешовець, Олександр Дєдик, Михайло Слободянюк, Андрій Гречило, Марк фон Гаґен, Ярослав Тинченко, Микола Чмир
120 грн
58.80 грн
Рубали ліс... Спогади галичанки.
Крушельницька Л. І.
113.03 грн
3.99 $
Рецензії
Лютий 2013
Спогади галичанки
Мемуаристка — відома археолог, доктор історичних наук,
керівниця Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. У шестирічному віці
ця талановита жінка переїхала з родиною на «Велику Україну». У 1934 році. З
тієї поїздки лишень вона і повернулась — усі Крушельницькі, а саме дід Антін
(просвітник і освітянин), бабця Марія (колишня акторка), їх сини Іван
(мистецтвознавець, батько Лариси), Богдан (аґроном), Тарас (пластун,
філолог-германіст) та дочка Володимира (лікар-науковець) загинули. У маленької
Лариси залишилася тільки мама, піяністка Галя Левицька, яка через хворобу не
поїхала до Харкова, і бабця. Доля цієї гілки роду не менш трагічна — більшість
Левицьких були священниками і не пережили «перших» та «других» совітів.
Розповідаючи історії родичів та знайомих (частина І— родина
Крушельницьких, частина ІІ — родина Левицьких, частина ІІІ — Силуети) і свою власну,
Лариса Іванівна показує зниклий світ галицької інтеліґенції, перейнятої ідеями
служіння народові. Їхнє життя завжди було нелегким та минало у відносній
бідності, пошуках роботи, конфліктах і з чужою владою, і зі своїми «примітивами»,
однак талановитість і любов до праці переважали все.
Людський вимір історії XX сторіччя у переказі Крушельницької
вражає. Пещеній дитині, яка звикла до інтеліґентного товариства, довелося
побути «ворогом народу» у паралізованому страхом Харкові, вижити у засланні в Курську,
куди потрапила з дружинами розстріляних дядьків, повернутися додому завдяки
участі вдови Пілсудського та голови радянського Червоного Хреста Єкатєріни
Пєшкової, вчитись у Мистецько-промисловій школі («найщасливіший рік моєї юности»)
окупованого Львова, втікти з матір’ю від переслідувань місцевого ґестапівця до
Штудгарта, потрапити на примусові роботи за розмови з радянськими полоненими,
звільнитися, вийти заміж, повиступати з театром в еміґрації, повернутися в
Україну, завдяки опіці військового коменданта уникнувши долі «німецьких
вівчарок», дівчат-репатріянток, яких ґвалтували і калічили «визволителі»,
народити дочку, пережити смерть мами і бабці, витримати репресії і бідність
повоєнного Львова, здобути професію і зробити кар’єру. Свою розповідь авторка
закінчує гордо і щасливо — 25 серпня 1991 року саме моїй Доні було доручено
виголосити Акт Незалежности на багатолюдному віче у Львові.
Ця трагічна саґа вчить, що люди і нелюди є в усіх
ідеологічних таборах. Зосереджена на особистому житті родини, мемуаристка не
коментує політичних процесів, не розрізняє СРСР до і після того, як владу
захопив Сталін (хоча Крушельницькі загалом були ліві, Іван навіть видавав у Львові
«Альманах лівого мистецтва»). Тому репресії видаються абсурдним втіленням ірраціонального
зла, порядні радянські офіцери — дивними винятками, а додані до книжки рецензії
на раніші її видання рясніють драматичними фразами про жертв Змія та Молоха. З
історичної відстані нищення мислячих і відданих не виглядає безглуздим: нова
лицемірна бюрократія не втримала би влади інакше, як масовим терором.
Тамара Злобіна
Міжнародний часопис ідей та оглядів книг «Критика» Рік
XVII, число 1-2 (183-184), С. 24