Карби

Марко Черемшина

За красою стилю і барвистістю оповіді новелістика Марка Черемшини виявляє радикальні межі: поміж людиною і природою, життям і смертю, еротикою і жахіттям. Ранні тексти письменника присвячені уявленням про Бога, природне оточення і стихії; про релігійно-духовні традиції у життєвому колообігу; про колізії у міжлюдських взаєминах спільноти горян; про побутові труднощі, що стають засадничими світоглядними викликами. Найвиразніше граничність межового контрасту відчутна в його пізніших творах, де любов до життя та перманентне бажання «буйно жити» переплетена зі смертельними реаліями війни, яка приходить на споконвічно звиклу до цієї буйноти територію. Саме воєнні переживання роблять Черемшину майстром пружного письма і стовідсоткового потрапляння в драму людської екзистенції, коли руйнівні обставини провокують розуміти і цінувати життя, з любов’ю і повагою згадувати про минуле. Його письмо лірично-розгортальне, настроєве, рефлексійне. Репліки й монологи персонажів та імпресіоністичні пасажі яскраво демонструють світовідчування та манеру вислову локальної спільноти: безпосередню, образну, сповнену всіляких риторичних фігур у звертанні до Бога, навколишньої природи та людей свого середовища.