Останній пророк

Леонід Мосендз

У центрі роману «Останній пророк» — Єгоханан (Іван Хреститель). Він є постаттю між дохристиянським світом і світом християнства, між Старим і Новим Заповітами. Це втілення архетипу старця, що несе в собі передвіщення нового. «Останній пророк» розширив можливості використання жанрових елементів літературного апокрифа. У романі висвітлено досить тривалий період з давньої історії, де через призму проблем тогочасного суспільства показано найгостріші проблеми життя будь-якого поневоленого народу. Через літературну реконструкцію давньої бурхливої епохи письменник поєднав євангельські мотиви з національними, розкрив глибинні паралелі в народженні християнства та становленні нової людини. Головна ідея роману, яка пронизує усю його структуру, — це утвердження думки, що народ, який прагне визволитися від чужинецької неволі, має шукати власний шлях, мусить його вимріяти й вистраждати.