Перша Конституція Польщі (1791): спроба правового аналізу Петро Стецюк

Рецензії

      Спроба правового аналізу першої польської Конституції

Досить помітним явищем в українській правовій думці щодо європейського та, зокрема, українського конституціоналізму є книга Петра Стецюка «Перша Конституція Польщі (1791): спроба правового аналізу», яка видрукувана видавництвом «Астролябія», м. Львів.

 Уже з перших стрічок виокремлюється світлина знань, яка охоплюється книгою – «до найважливіших політико-правових цінностей сучасного демократичного світу належить доктрина конституціоналізму. Її витоки сягають часів написання перших конституцій…».

Проте книга має не лише історико-правову цінність. Запилюжена давність може стати добрим вказівником у сьогоденні, якщо її відтирати з розумінням справи. І тут потрібно визнати – автору це вдалося і книга, яка до речі написана в лаконічно-мелодійному тоні, а тому читається м’яко, доступно та, врешті решт, цікаво, є путівником в розумінні теперішніх питань розвитку українського конституціоналізму.

 В першому розділі книги «Підготовка та прийняття першої польської Конституції» автор, аналізуючи історичні факти, показує, що перша польська Конституція стала, скоріш, не еволюційним актом правового компромісу, а відчайдушним актом шляхти (тодішньої еліти) задля спасіння державності перед небезпекою її загибелі – поглинання  Росією.

«Для спасіння Батьківщини необхідно відкласти всі формальності в бік» – гасло, під яким приймалася перша польська Конституція шляхом аккламації, тобто шляхом загального схвалення без підрахунку голосів.

Коли в часи небезпеки еліта суспільства згуртовується, а не по одинці, тихцем та манівцями розбігається – це є добрий приклад для наслідування.

 Розділ другий «Конституція Польщі 1791 року як правовий документ» оповідає про широкий спектр назв, зокрема, від буквальної – «Закон урядовий», «Закон про управління», тощо, до загальноприйнятої – «Конституція Польщі 1791 року», «Конституція 3-го травня», тощо.

Описується структура Конституції, яка складалася з преамбули, 11статтей («Панівна релігія», «Шляхта, землевласники», «Міста і міщани», «Селяни», «Уряд, тобто означення публічної влади», «Сейм, тобто законодавча влада», «Король, виконавча влада», «Судова влада», «Регентство», «Навчання королівських дітей», «Національні збройні сили») та окремого додатка – «Закону про міста».

Що показово, автор з глибоким розумінням аналізує сутність (правову природу) першої польської Конституції.

Конституцією встановлювалися такі правила в системі державно-правових відносин, при яких інші правові акти повинні її відповідати, не могли суперечити її змісту та сутності або «духові».

Забезпечуючи Конституції характеру не лише основного закону, але й закону, який повинен бути стабільнішим у порівняні з іншими правовими атами – встановлювався порядок, при якому внесення поправок можливе кожні 25 років. Проте поправки, зміни не можуть бути спонтанними чи відбуватися за схемою «зміни заради змін», вони мають бути винятково як «вдосконалення конституції».

У зв’язку з цим є слушними висновки автора про те, що «часті» конституційні зміни мають розглядатися виключно як речі явно не бажані, а «раптові» – є особливо небезпечними для суспільства та держави, оскільки не можуть бути належно ні продумані, ні добре підготовлені. Потрібно забезпечити новоприйнятій Конституції можливості певний час «попрацювати» у незмінному стані, щоб можна було говорити про її ефективність та корисність у суспільстві.

 Розділ третій «Характеристика основних державно-правових інститутів за Конституцією Польщі 1791 року» характеризує як основи суспільно-політичного устрою тодішньої Польщі, так і систему поділу влад за Конституцією.

Автор акцентує, що творці першої польської Конституції наголошували, що «без дієвої виконавчої влади не може існувати … жоден найдосконаліший уряд», народний добробут залежить не тільки від наявності «справедливих законів», а й «від їх виконання». Тому одним із перших та основних прав польського народу проголошувалось, з одного боку, право «встановлення законів», а з іншого – право «нагляду за їх належним виконанням».

 Розділи четвертий «Конституція Польщі 1791 року як явище європейського конституціоналізму» та п’ятий «Конституція Польщі 1791 року і Україна» – містять факти оптимістичного погляду автора, що попри невтішної долі першої польської Конституції, вона відіграла важливу роль у процесі державного відродження, збереження національних традицій та становлення конституційної держави.

А також автор обґрунтовує «близькість» (своєрідну подібність) між Конституцією Польщі 1791 року та «Правовим укладом та Конституціями відносно прав і вольностей Війська Запорозького», що сьогодні відомо широкому загалу як «Конституція Пилипа Орлика», чи «Бендерська конституція 1710 року».

Притім автор підкреслює, що в умовній системі часових координат місце «Конституції Пилипа Орлика» можна визначити як початок конституційного процесу народів Центральної та Східної Європи, де Конституція Польщі 1791 року – як новий, об’єктивно змістовний етап цього процесу.

Вважаю, що такий погляд автора на розвиток європейського та українського конституціоналізму заслуговує всіляке схвалення не лише за сміливість та новизну, але і за глибокий, ґрунтовний та змістовний правовий патріотизм.

 Олексій Якименко,

адвокат, м. Вінниця

Опубліковано в загальнонаціональному

юридичному журналі «Право України» № 11-12, 2011рік.